В’Ї́ДЛИВО (УЇ́ДЛИВО). Присл. до в’ї́дливий 1, 2. Валя в’їдливо впився очима в діда: — А що, злякались? Злякались? (Вас., II, 1959, 188); Здалеку в’їдливо напливає загрозливий шум (Стельмах, Над Черемошем, 1952, 251); — А чи їла ти коли таку [ковбасу] у себе, на своєму господарстві? — уїдливо спитав він її (Мирний, IV, 1955, 50).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 695.