В’Ї́ЖНО (УЇ́ЖНО), присудк. сл., розм. Достатньо їжі. У мого дідуся було не одіжно, та в’їжно (Барв., Опов.., 1902, 363); Сміються строкарі, розкошуючи на моріжку біля економії. Тепер їм хоч не в’їжно, так вліжно (Стельмах, І, 1962, 560).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 695.