ВАГОТА́, и́, ж., заст. 1. Вага, тягар. — Тільки, голубонько моя, нащо тобі таку ваготу на своїх плечах носити? Хіба нікого послати? (Барв., Опов.., 1902, 420); * Образно. І він появився звідти, ..Де кріпацька хатина, з нужди й терзань. Ваготою болю вгрузала у землю (Мал., Віщий голос, 1961, 8).
2. перен. Важкі переживання, хвилювання. О. Нестор задихався, уривав слова, упадав під ваготою страшної новини (Фр., VII, 1951, 116); Сиджу.., така вагота душить (Ю. Янов., І, 1958, 283).
3. діал. Вагітність. Сестра у ваготі ходить (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 276.