ВАКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех., розм. 1. тільки 3 ос. Залишатися необробленим (про землю). Віками поблизу Рокосова вакували заболочені місця, які по-місцевому звуться мочарами (Колг. Укр., 12, 1954, 25); // Не бути нічим заповненим; не використовуватися.
2. перен. Марнувати, гаяти час. Чи ще ж тобі каторга турецька не ввірилася… Щоб ти назад завертався та дні вакував (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 282.