ВАМПІ́Р, а, ч. 1. За народним повір’ям — перевертень, мрець, що нібито виходить ночами з домовини і ссе кров сплячих людей; упир. Поблідла давня казка про вампіра Перед ділами хижого банкіра (Дмит., Добрі сусіди, 1951, 50); * У порівн. Ти хочеш виссати, мене, всю мою кров, як той вампір (Коцюб., II, 1955, 223).
2. перен. Про людину, яка мучить або нещадно експлуатує залежних від неї людей; кровопивця. [Любов:] Я не хочу бути вашим злим духом, вашим вампіром (Л. Укр., II, 1951, 44); Од наших рук вампір загине, — і зроблять це, на всі віки, орли червоні України, її сини, більшовики! (Сос., Поезії, 1950, 284).
3. Рід великих кажанів, що живуть у тропічних лісах.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 288.