ВАНЬКИ́РЧИК, а, ч., розм. Зменш. до ваньки́р. Ми увійшли до ванькирчика, бідно вмебльованого (Коцюб., І, 1955, 254); Зайшов [господар] до ванькирчика, де спала вся його родина (Кач., II, 1958, 73).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 290.