ВАХЛЯ́Р, а, ч., діал. Віяло. Одна з пань нервово замахала пальмовим вахлярем, хоча в тому не мала жодної потреби, бо з моря подихало тихою прохолодою (Дн. Чайка, Тв., 1960, 45); * У порівн. Меценас ізняв капелюх і, мов вахлярем, холодив ним спітніле лице (Фр.,VІІ, 1951, 189).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 298.