ВВЕРТА́ТИ (УВЕРТА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., ВВЕРНУ́ТИ (УВЕРНУ́ТИ), вверну́, вве́рнеш, док., перех. 1. Вкручуючи, вставляти, вгвинчувати що-небудь усередину чогось.
2. перен., розм. Вставляти в чиюсь розмову слово, зауваження, жарт і т. ін. Більшала купа людей; довго слухала мовчки; потім хто-небудь увертав і своє слово (Мирний, II, 1954, 282); // Вживати у своїй мові слова, вислови і т. ін., які чим-небудь різко виділяються. Здивувало козаків тільки те, що Нікітін через два-три слова руських ввертав або татарське, або турецьке (Панч, Гомон. Україна, 1954, 305).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 303.