ВВІ́ГНУ́ТИЙ (УВІ́ГНУ́ТИЙ), вві́гну́та, ввігну́те. Дієпр. пас. мин. ч. до ввігну́ти. З’являються [у скіфський час] миски з ввігнутими всередину краями (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 122); // у знач. прикм. Який має форму заглибини. Перенісся у нього ввігнуте, ніс схожий на сідло (Ткач, Крута хвиля, 1956, 122).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 303.