ВВІ́РЧЕНИЙ (УВІ́РЧЕНИЙ), а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до вверті́ти. На шиї в неї був ремінець з довгим ланцюгом, прикутим до ввірченого в стіну залізного кільця (Донч., III, 1956, 70).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 304.