ВВІРЯ́ТИСЯ (УВІРЯ́ТИСЯ), я́юся, я́єшся, недок., ВВІ́РИТИСЯ (УВІ́РИТИСЯ), рюся, ришся, док. Покладаючись на кого-, що-небудь, довірятися, віддавати себе на чиюсь волю. Не бійся так дуже мене, Щодня ж ти ввіряєшся морю, А море і дике, й страшне! (Л. Укр., IV, 1954, 95); Він прищулив вуха, втяг голову в плечі і, як заєць від хортів, увірився ногам (Панч, І, 1956, 139).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 304.