ВГАНЯ́ТИ1 (УГАНЯ́ТИ), я́ю, я́єш і рідко ВГО́НИТИ (УГО́НИТИ), ню, ниш, недок., ВВІГНА́ТИ (УВІГНА́ТИ) і рідше ВГНА́ТИ (УГНА́ТИ), вжену́, вжене́ш, док., перех. 1. Примушувати зайти, вбігти, потрапити в що-небудь; заганяти. Штуркає Данило Млака, Щоби рака вгнать до сака — Е, та де там, все пусте! (Фр., XIII, 1954, 250); На перших же хвилинах ми увігнали [в сітку] противнику другий м’яч і далі продовжували гру під безперервні овації глядачів (Ю. Янов., II, 1954, 26).
◊ Ввігна́ти в гріб (гроб) кого — призвести до смерті. Невже вона..? Та, якої нагле і загадкове щезнення ввігнало в гріб її батька..? (Фр., IV, 1950, 350).
2. З силою всаджувати, встромляти щось куди-небудь. Макаренко знову зайняв своє місце на узліссі, вганяючи в гніздо кулемета нову касету (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 866); Котигорошко, як махнув булавою, як ударив змія, — ввігнав його в залізний тік по коліна (Укр.. казки, 1951, 96); Тоська вийняв фінку з білою кістяною ручкою і спритним рухом угнав її гострим лезом у стіл (Тют., Вир, 1964, 362); — Стоїть польська охорона на кордоні, не пустить. А пробиватимешся — кулю в тебе вженуть (Цюпа, Назустріч.., 1958, 44).
3. Доводити кого-небудь до якогось стану (звичайно неприємного). Наївне запитання це знову вганяє Володьку в пароксизм люті (Ю. Янов., IV, 1959, 80); Коли повертала [Олена] назад, мрячив дощ, над чорними полями низько кружляло гайвороння і своїм криком вганяло в сум (Панч, II, 1956, 496).
◊ Вганя́ти (ввігна́ти) в піт: а) примушувати багато і напружено працювати. Це була, здебільшого, сірома, що утікала від шляхти, а то й від заможних козаків, які ще гірше за панів вганяли в піт своїх наймитів (Панч, Гомон. Україна, 1954, 223); Полковник встиг добре ввігнати в піт і Полупенка, й Карпа (Ю. Янов., Мир, 1956, 123); б) розхвилювавши кого-небудь чимсь, викликати у нього спітніння. Я тільки здогадалась по руках, що вона [мама] зачасто підносить до обличчя хустину. Напевно, моя поведінка увігнала її у піт (Вільде, Сестри.., 1958, 543).
4. розм. Витрачати на щось певну суму грошей. — Це хтось двигонув собі [хату], так двигонув! Це, брат, не одну тисячу вгнав (Головко, II, 1957, 19).
ВГАНЯ́ТИ2 див. уганя́ти2.
ВГАНЯ́ТИ3 див. уганя́ти3.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 306.