ВГИНА́ТИСЯ1 (УГИНА́ТИСЯ), а́юся, а́єшся, недок.. ВГНУ́ТИСЯ (УГНУ́ТИСЯ) і ВВІГНУ́ТИСЯ (УВІГНУ́ТИСЯ), ну́ся, не́шся, док. Прогинатися під дією ваги, удару, вдавлюватися всередину. Тряский грунт плавнів вгинався під нею [Соломією], як на пружинах (Коцюб., І, 1955, 356); Тут в кімнаті вгинався стіл від страв та пляшок (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 263); Міст угинається, кулеметник біжить по воді (Ю. Янов., IV, 1959, 75); Канапа на пружинах аж увігнулась під нею [Ватею] (Н.-Лев., IV, 1956, 122); [Марина:] Дядечку, голубчику, полагодьте мені відерце. Якось не хотячи ударила боком об цямрину, та дві клепки так і ввігнулися всередину (Кроп., II, 1958, 191); Я ступив смілим і певним кроком на кладку, що вона аж легко угнулась (Коб., III, 1956, 26); Хоч і вгнулася спочатку стіна руських воїнів під натиском угорських сотень, але ніхто не побіг назад (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 242).
ВГИНА́ТИСЯ2 див. угина́тися1.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 307.