ВГЛИБ (УГЛИ́Б), присл. У глибину, в середину чогось. Густі ялички чіпають мене своїми колючими гільцями за руки, за одіж, б’ють по лиці, — але я не питаю, лізу далі, тиснуся вглиб (Фр., IV, 1950, 473); Черемош робився все більш покручений, а глибина у ньому щомить мінилася: то зовсім мілка вода, то на два метри углиб ямами піде (Мур., Бук. повість, 1959, 32); І далі вглиб весь степ переповнений ними [атакуючими], як птицями восени перед відлітом (Гончар, Таврія.., 1957, 703).
◊ Вглиб і вшир рости́ — одночасно ставати змістовнішим, серйознішим і збільшуватися числом, поширюватись. Український нарис справді росте углиб і вшир, кількісно і якісно (Рад. літ-во, 10, 1965, 5).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 307.