ВГОРІ́ (УГОРІ́), присл. 1. Високо у небі, в повітрі. Зорі тихо тремтять угорі (Коцюб., І, 1955, 31); Над степом, вгорі, летять журавлі (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 109); // У верхній частині чогось, зверху на чому-небудь. Громада й справді того року не орала й не сіяла хліба на тому полі, вгорі над балкою (Н.-Лев., II, 1956, 260); Ти [Москва] сяєш у Всесвіт, ти світ на землі — червонії зорі вгорі на Кремлі!.. (Тич., II, 1957, 221).
2. у знач. прийм. У верхній частині чогось. Але більше, ніж сей заголовок, спинив мою увагу девіз, виставлений вгорі картки (Л. Укр., III, 1952, 740).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 308.