ВДВО́Є (УДВО́Є), присл. 1. У два рази. Турн сили вдвоє прикладає І тарани сам направляє, І браму рушити велить (Котл., І, 1952, 235); Вийдеш на цю гору, то побачиш, що кругом неї стоять знов гори вдвоє вищі од неї (Н.-Лев., II, 1956, 385); Правильне використання бурякокомбайнів удвоє скорочує затрати робочої сили на копанні порівняно з бурякопідіймачем (Наука.., 8, 1956, 29).
2. Пополам. — Певне трусити будуть, — промовив він, та мерщій за зшиток, ухопив його з стола, перегорнув удвоє та, нагнувшись до чобота, посунув його якнайглибше в халяву (Мирний, IV, 1955, 369); Високий на зріст Мармура, зігнувшись удвоє, заліз у будку паровоза (Чорн., Визвол. земля, 1959, 54).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 310.