ВДЕНЬ (УДЕ́НЬ), присл. У денний час. Пісня до роботи додає охоти, А Мар’яні вдень не до гуляння, — на роботі зранку до смеркання (Л. Укр., III, 1952, 494); Був початок березня, удень пригрівало сонце (Донч., III, 1956, 9).
І вдень і вночі́ — завжди, постійно. І вдень і вночі перед очима чорнявії хлопченята, потомлені, поблідлі, привиджуються (Вовчок, І, 1955, 28); Ні вдень ні вночі́ — ніко́ли. Не було їй спочинку ні вдень ні вночі (Мирний, III, 1954, 28).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 310.