Слово "вдихати" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ВДИХА́ТИ, а́ю, а́єш і рідко ВДИ́ХУВАТИ, ую, уєш, недок., ВДИХНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. 1. Дихаючи, вбирати, втягувати в легені (повітря, газ, пару і т. ін.). Коло сінешних дверей.. стояла Мотря і глибоко вдихала тихе вечірнє повітря (Мирний, IV, 1955, 166); Вдихав [Вихор] на повні груди пахощі пізньої осені (Кучер, Чорноморці, 1956, 252); Несучи в кімнату склянку, Олена вдихувала в себе, як озон, аромат кави (Вільде, На порозі, 1955, 306); Батько скинув картуз і глибоко вдихнув повітря (Донч., VI, 1957, 256); * Образно. Учитися! Вдихати шум віків! Рости і розумнішати! (Рильський, І, 1956, 190).

2. перев. док., перен. Надавати кому-небудь чогось, вселяти якусь думку, викликати якесь почуття і т. ін. Весна вдихає Нам нові сили Тобі служити, Вітчизно мила (Бойко, Про 17 літ, 1958, 46); Піднести свій народ, піднести свою батьківщину на вищий ступінь — можна тільки тоді, коли вдихнеш у нього думку про організованість (Тич., III, 1957, 229); Маркс велику віру вдихнув у плем’я соціалістів (Стельмах, І, 1962, 492); // Надавати чому-небудь чогось (звичайно нового, значного, важливого). Радянська доба вдихнула сучасний зміст у давні народні звичаї та обряди (Літ. Укр., 1.І 1965, 3).

Вдиха́ти (вдихну́ти) ду́шу (життя́) в що: а) робити схожим на живого. Григорій Тютюнник володів умінням скульптурно ліпити образи своїх героїв і вдихати в них життя (Рад. Укр., 5.III 1963, 3); б) надавати чогось основного, що робить повноцінним, здатним до використання, корисним. — Раніше я теж думав, що нема в світі нічого милішого, як копатися в машинах, у різній апаратурі, вдихати в неї живу душу (Гончар, IV, 1960, 82); Лише вагомість ідеї здатна одухотворити фантастику, вдихнути в неї життя (Рад. літ-во, 3, 1964, 124).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 311.