ВДУ́МЛИВИЙ, а, е. 1. Здатний серйозно, зосереджено думати, мислити, заглиблюватися в суть чого-небудь. Обличчя здавалося вирізьбленим скупою на легкі ефекти рукою вдумливого артиста (Л. Укр., III, 1952, 664); Щорс — підтягнутий, дисциплінований, вдумливий офіцер, що знає своє діло (Скл., Легенд. начдив, 1957, 19); // В якому виражається серйозність, зосередженість. Третій подорожній, закутаний у парусиновий плащ,.. дивився вдумливими сивими очима на широкий краєвид (Коцюб., І, 1955, 196); Це ще зовсім молода, трохи сухорлява жінка з вдумливим блідуватим обличчям і проникливим поглядом (Баш, На землі.., 1957, 29).
2. Здійснений на основі глибокого, серйозного роздумування, вникнення в суть питання; продуманий. Парторганізація вдумливою розстановкою сил на робочих місцях створила умови для змагання між людьми (Вол., Самоцвіти, 1952, 184); Головна, істотна риса російських радянських перекладачів Шевченка — це вдумлива і вірна передача непохитного революційного духу поета (Рильський, III, 1956, 104).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 313.