ВДУ́МЛИВІСТЬ, вості, ж. Властивість за знач. вду́мливий 1. Вдумливості йому тоді не вистачало (Коп., Лейтенанти, 1947, 205); Критичні статті і висловлювання тов. Крупської говорили про вдумливість і чуйність друга і товариша (Літ. газ., 28.ІІ 1939, 1).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 314.