ВЕЛИКОДУ́ШНИЙ, а, е. Який має прекрасні душевні якості, благородні почуття, велику доброзичливість. — А ви таки до неймовірності великодушні! (Л. Укр., III, 1952, 705); Поліг у битві з печенігами хоробрий і великодушний князь Святослав (Рильський, III, 1956, 25); // В якому виражаються, проявляються ці якості. Це великодушне й співчутливе ставлення до неї простих людей, їхні щирі слова зворушили серце Македонихи (Шиян, Гроза.., 1956, 294).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 320.