ВЕЛИКОДУ́ШНО. Присл. до великоду́шний. Василько великодушно залишив торбину другові (Донч., V, 1957, 44); — Знайомий? — запитав шофер Вася, великодушно притримуючи машину (Собко, Нам спокій.., 1959, 8); — Ну, співай, тільки тихо, — великодушно дозволив Хлипало (Збан., Єдина, 1959, 155).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 320.