ВЕЛИЧА́ВО. Присл. до велича́вий. З чола свого шапку смушеву він [В. І. Ленін] стяг, Осяявши лоб величаво високий (Бажан, Роки, 1957, 246); Море близько, і він [Дніпро] тече повільно, величаво (Гончар, Таврія.., 1957, 656); Княгиня гордим поглядом глянула на Кобзу і величаво пішла у покої (Стор., І, 1957, 277); Він величаво розповідав щось (Ільч., Серце жде, 1939, 180).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 321.