ВЕ́РЕД 1 див. ве́реди.
ВЕ́РЕД2, у, ч. Гнійний нарив, болячка. * Образно. — Якби Руфін і всі йому подібні сторожею законові служили, а не сиділи.., то всякі вереди на тілі Риму ізслизли б геть, як віспа вітряна (Л. Укр., II, 1951, 366).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 327.