ВЕРЕДИ́ТИСЯ, джу́ся, ди́шся, недок. 1. Пас. до вереди́ти.
2. діал. Голосно кричати. А нуте, хлопці, зв’яжіт[ь] їх обоє, зав’яжіт[ь] їм роти, щоб не вередилися (Фр., VIII, 1952, 161).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 327.