ВЕРЗТИ́СЯ, зе́ться, недок., розм. Поставати в уяві, в думках. — Коли б ти знав, таке саме мені верзлось оце недавно, вранці, як я чесала косу (Н.-Лев., І, 1956, 153); — Машинка стукає, як кулемет, і я почав пригадувати… — Війну? — Так… верзлося всяке… (Довж., II, 1959, 157); Верзлася в голові недоспівана пісня (Ле, Мої листи, 1945, 19); // Маритися, ввижатися у напівсвідомому стані; снитися. Пестять обійми кохані Серце любов’ю мені.. Все ж те верзлося в омані, Все те я бачив у сні (Граб., І, 1959, 130); [Бабуся:] Він запитав: — Чого це сни погані Мені верзуться? (Воронько, Казка.., 1957, 15).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 329.