ВЕРСТА́, и́, ж. (мн. ве́рсти, верст). Те саме, що верства́ 1. Одійшовши, може, з версту од села, стулив [Чіпка] пальці, приложив до рота й завив, як пугач (Мирний, І, 1949, 328); Верст за дві далі — червоніють кущі шелюгів (Головко, II, 1957, 172); Зупиняється загін.. Двісті верст вночі засніжено, не малий-таки прогін (Мал., І, 1956, 262); Савка.. такий сухий, високий, верстою дражнили (Коцюб., І, 1955, 379).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 331.