ВЕРСТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., перех. 1. із сл. шлях, дорогу, путь і т. ін. Пересуватися в певному напрямку, йти кудись. Йди направо, я наліво Шлях верстатиму в тумані (Фр., XI, 1952, 13); — Куди верстаєте дорогу? — вклонялась до них [чумаків] і Явдоха (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 26); З полону він німецького ішов.., Удень ховався під покровом ночі, Верстаючи свою безсонну путь (Рильський, Мости, 1948, 82).
2. друк. Розташовувати набір тексту по сторінках. Редактор тут і планував сторінки, і верстав, і сам таки робив на ходу правки (Козл., Сонце.., 1957, 112).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 331.