ВЕ́РХНІЙ, я, є. 1. Який міститься, знаходиться зверху, вище чого-небудь; протилежне нижній. Свої пакунки поклав на верхню поличку (Коцюб., І, 1955, 428); Крізь верхні шибки, над білою завісою темнів стовбур сосни (Коз., Сальвія, 1959, 107); Очі загорілись і стали великі та круглі, тонкі ніздрі нервово тремтіли, і верхня губа засмикалась, а з-під неї — зуби білим рядком (Головко, II, 1957, 165).
2. Який одягається поверх вбрання. Дмитренко скинув з плечей верхнього балахона (Мирний, II, 1954, 265); Несміливо, закляклими пальцями зняли верхній одяг (Хижняк, Тамара, 1959, 167); //Який одягається поверх білизни. Денис нічого не сказав на таке нахваляння, а тільки мовчки став готуватися до поєдинку. Тугіше стяг на животі ременяку, скинув верхню сорочку (Тют., Вир, 1964, 234).
3. Близький від витоків, початку річки. Верхня течія Десни.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 335.