ВЕРХОВИ́НЦІ, ів, мн. (одн. верхови́нець, нця, ч.; верхови́нка, и, ж.). Назва українців, жителів високогірної зони Карпат. Була [Іллінка] гарна, струнка, як усі верховинці (Коб., І, 1956, 440); Гостробородий верховинець провів мене у найдальший куток (Збан., Єдина, 1959, 117); Марія була вбрана в звичайну одежу верховинки (Смолич, Ми разом.., 1950, 113).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 336.