ВЕСЕЛИ́ТИ, лю́, ли́ш, недок., перех. Викликати веселощі, розважати. По-сусідськи, згідно, гарно Проживав [Михайло] свій вік. Все веселий, хоч убогий, Других веселив (Фр., X, 1954, 173); Жартівливо-суворий тон Ніни Сергіївни веселив мене (Смолич, День.., 1950, 236); // Викликати радісний настрій, робити радісним, веселим. Пишалася синами мати.. Росли сини і веселили старії скорбнії літа… (Шевч., II, 1953, 33); Кругом поле зеленіло, Хлібороба веселило (Гл., Вибр., 1957, 155); Здобутий успіх — веселив, додав натхнення, сили (Дор., Три богатирі, 1959, 55); // Своїм світлим, яскравим кольором створювати приємне враження для зору. Тільки шість нових стільців, покритих світло-синьою матерією, веселили чисту хату з білими, як сніг, стінами (Н.-Лев., I, 1956, 148).
Весели́ти о́ко (о́чі) — бути приємним, світлим, яскравим, красивим на вигляд. На ранок.. квітка, свіжа, пряма веселить людські очі (Мирний, І, 1954, 231); Серед загального сіро-зеленого кольору землі і полів радісно веселили око яскраво-червоні, сині й жовті фарби (Смолич, І, 1958, 52).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 339.