ВЕСЕ́ЛКА, и, ж. Дугоподібна різнобарвна смуга, яка з’являється в атмосфері внаслідок заломлення сонячних променів у краплинах дощу, води; райдуга. Небесні води густо злетіли на ниви в тінях сизої хмари, але сонце зараз десь близько засвітило веселку, і дощ перестав (Коцюб., II, 1955, 396); Гарна, розцвітлена пишно веселка півнеба підперла, В воду прозорую річки спустивши кінці кольористі (Сам., І, 1958, 92); Веселка в фонтанах біля входу до Пролетарського саду викликала в них щире і голосне захоплення (Сміл., Крила, 1954, 23); * У порівн. Веселкою моя надія грала (Л. Укр., І, 1951, 33).
◊ Гра́ти всіма́ ба́рвами весе́лки — переливатися багатьма різними кольорами. На столах грав усіма барвами веселки кришталь (Панч, В дорозі, 1959, 150).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 339.