ВЕСЕ́ЛОЩІ, ів, мн. 1. Стан внутрішнього задоволення, радісного настрою, безтурботності, схильності до розваг, жартів і т. ін. Радістю і веселощами б’ється серце у Христі (Мирний, III, 1954, 37); Серед гурту заробітчан-українців вибухнув сміх, хоч було в цьому більше гіркоти, ніж веселощів (Цюпа, Назустріч.., 1958, 102).
2. Веселі розваги, розмови і т. ін. Розсівшись найближче до ялини, він [інспектор] підморгував на хлопців, диригував рукою, сміявся, заохочував школярів до веселощів (Вас., І, 1959, 314); В розпал веселощів.. від грейдера до їхнього табору повернуло дві сліпучі фари (Ю. Янов., II, 1954, 139).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 340.