ВЕСЕЛУ́Н, а́, ч. Весела, життєрадісна людина; той, хто любить веселитися, жартувати і т. ін. І давно у нашій хаті Встали тато, встали мати, Встав Іванко-молодець, Веселун і в дуду грець (Стельмах, Колосок.., 1959, 103); Автором.. дотепу був Юлик Турбай, кмітливий і гострий на язик веселун (Мур., Свіже повітря.., 1962, 53).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 340.