ВЕСЕЛЬЧА́К, а́, ч., рідко. Те саме, що веселу́н. Вмів і люлечки диміти, Весельчак та балакун (Мал., Серце.., 1959, 140); Це був коротконогий хлопець, весельчак і танцюрист (Донч., II, 1956, 116).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 340.