ВИБА́ГЛИВИЙ, а, е. 1. Який ставить великі вимоги; вимогливий. В Галичині з’являються раз у раз артисти дуже здібні й талановиті.., що можуть гідно задовольнити вимоги навіть вибагливої критики (Фр., XVI, 1955, 197); Його роботі навіть вибагливий Іван Антонович давав позитивну оцінку (Гончар, І, 1954, 217); // Якому важко догодити; дуже розбірливий, примхливий. Мальовничі схили річки де в чому поступаються Псьоловим, але це тільки на вибагливий смак закоханих у Псьол (Ю. Янов., II, 1954, 179).
2. до чого. Який має великі потреби в чому-небудь. Редиска дуже вибаглива до світла (Овоч. закр. і відкр. грунту, 1957, 66); Коні цього типу досить витривалі в роботі, енергійні, але більш вибагливі до умов утримання (Конярство, 1957, 62).
3. Вигадливий, складніший, ніж звичайно. Вітрини крамниць розписані срібними вибагливими мережами (Донч., V, 1957, 440); Архітектура спільної хати не була вибаглива, бо комунівські будівничі не бачили ще відповідних зразків (Ю. Янов., II, 1954, 155).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 348.