ВИ́БАЛУШЕНИЙ, а, е, розм. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́балушити. Аж підскочив [Панталаха] з радості, а його вибалушені очі заіскрились, як у кота (Фр., II, 1950, 265); Страшний, червоний, з вибалушеними очима, скочив [Гнат] на коня, полетів селом, полохаючи сонних курей (Тют., Вир, 1960, 69).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 348.