ВИ́БАТЬКУВАТИ, ую, уєш, док., перех. і без додатка, розм. Грубо вилаяти в батька. Суча дочка, коли не вибатькую (Номис, 1864, № 3604); — Перед старшиною я вже відрапортувався… Вибатькував на перший раз, та й усе!.. (Гончар, І, 1954, 273).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 348.