ВИ́БЕХКАТИ, аю, аєш, док., перех., розм. Зробити, збудувати що-небудь дуже велике, високе. Звертаючись до Коваліва, сказав [дід] старечим тремтячим голосом: — Яке вибехкали! Просто не впізнаю Очеретянки (Чаб., Тече вода.., 1961, 109); Правда, балакун він був непоганий і про себе дбав неабияк. Має добру хату. І поруч з нею другу вибехкав: справжні тобі хороми (Рад. Укр., 21.XII 1960, 2).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 349.