ВИБИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́БИТИ, б’ю, б’єш; мн. ви́б’ють; наказ, сп. ви́бий; док. 1. перех. Відокремлювати ударами від чого-небудь; поштовхами викидати, виламувати. В світлиці вибивають шибки. Щось тріснуло на весь будинок (Л. Укр., IV, 1954, 243); Він.. наштовхнувся в глибині підвалу на замкнені двері, почав їх вибивати плечем (Ю. Янов., II, 1954, 45); Мене вдарив [лісничий] в лице — і два зуби, Два посліднії, вибив як стій! (Фр., XIII, 1954, 136); Володя навалився на нього всім тілом і вибив у нього з рук фінку (Донч., III, 1956, 299).
◊ Вибива́ти (ви́бити) з ко́лії — порушувати узвичаєний хід життя, ставити в незвичайні умови. Позбавити людину її професії.., се значить вибити з колії (Л. Укр., V, 1956, 228); Війна всіх вибила з колії (Дмит., Розлука, 1957, 12); Вибива́ти (ви́бити) з рівнова́ги — позбавляти кого-небудь душевного спокою. Данило був сьогодні неуважним.. Всі ці несподівані пригоди вибили його з рівноваги (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 276);
Вибива́ти (ви́бити) клин кли́ном див. клин; Вибива́ти о́чі — дорікати за що-небудь, чимсь. То ти мені ще й очі вибиваєш своїм багатством? (Л. Укр., III, 1952, 162); І ще багато людей вибивало Андрієві очі за дрібні позички (Григ., Вибр., 1959, 231); Ви́бити з голови́ — забути, не думати про кого-, що-небудь. [Рябина:] Дочку мою, не в гнів тобі кажучи, ти собі з голови вибий! (Фр., IX, 1952, 54); Стара напнула її [Настю] мокрим рядном. Най вона виб’є собі з голови і Гната, і любощі, бо то дурниця! (Коцюб., І, 1955, 52).
2. перех. Ударяючи що-небудь, витріпувати, очищати. Побачивши якось, що її робітниця вибиває качалкою пил з килимів,.. я почав їй допомагати (Сміл., Сашко, 1957, 164); Каргат був уже в пальті й вибивав рукою порох з кепки перед тим, як надіти її (Шовк., Інженери, 1956, 6); — І то правда. Забалакались ми, — вибив люльку Микита Петрович. — Піду помаленьку (Мур., Бук. повість, 1959, 208); // Стріляючи, влучити певну кількість разів у мішень. Я працюю у військовому гуртку і вибиваю двадцять із двадцяти п’яти можливих (Смолич, Ми разом.., 1950, 155); // З боєм відкинути ворога з його позицій. Станція в гайдамацьких руках. Ми маємо повним ходом влетіти туди й вибити ворога (Донч., І, 1956, 494); Наші вибили німців і з міста, і з рудника (Ткач, Плем’я.., 1948, 3).
3. перех. Ударами вибирати або добувати що-небудь із чогось. Урожай того року не густий вдався..: з копи ледве-ледве по три мірки вибивали (Мирний, IV, 1955, 248); Вітя коло великої купи соняшників: вибиває насіння (Вас., III, 1960, 326); — Нема, нема порядку, Полікарпе, — зітхає Побережний, вибиваючи кресалом вогонь (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 42); // Перен. Б’ючи кого-небудь, намагатися домогтися чогось. Опухли покусані до крові губи: двісті ударів німецьких ременів усю ніч вибивали зізнання з ніжних дівочих уст і не вибили (Довж., III, 1960, 63); — Вони [поліцаї] хочуть з мене вибити правду… Бачите — щодня б’ють. В мене спина вся мов печена (Збан., Єдина, 1959, 94).
4. тільки док., перех. Побити кого-небудь. Та й вибили поповича Дрібними різками… (Щог., Поезії, 1958, 479); — Так це пан наказав вибити хлопця? — запитала й Сахно (Смолич, І, 1958, 54).
5. перех. Витоптуючи (про людей, тварин), б’ючи (про град), ламати, винищувати посіви, городину, траву і т. ін. Оте гайвороння вже вибило баштани — навіть маленького кавунчика не лишилося в полі (Чаб., Балкан. весна, 1960, 186); Все якась невдача так і тягне чоловіка за поли: то худібка переболіє, то щось не вродить, а щось град виб’є чи сонце випалить (Стельмах, І, 1962, 567).
6. перех. Вбивати, винищувати всіх або багатьох. Вибивали народ тисячами (Стор., І, 1957, 127); — Чому я в хаті? Як я сюди потрапив? ..Чим кінчився бій? Вибили німців з села? — Ні, — сміється фельдшер. — Їх вибили в селі. Жодного не випустили (Багмут, Записки.., 1961, 124).
◊ Вибива́ти (ви́бити) до ноги́ — знищувати всіх. Палій зробив на поляків засідку і вночі розбив усе військо Потоцького, усі дві тисячі вибив до ноги (Укр.. казки, легенди.., 1957, 247).
7. перех. Ударяючи чим-небудь, робити заглибини, отвори і т. ін. Батько веде того коня за недоуздок, а він гарцює, копитами землю вибиває (Укр.. казки, 1951, 240); І почав працювати [Русин] щосили, копирсаючи та вибиваючи дрюком діру в помості (Фр., II, 1950, 123); — Мені запропонували самому собі вибити в скелі житло (Ю. Янов., II, 1958, 103); Вівці аж яму вибили на тій місцині, де був колись горбик. Хоч які маленькі ратички, а пилинку за пилинкою рознесли від колодязя землю по степу (Гончар, Тронка, 1963, 61).
Вибива́ти (ви́бити) шлях (доро́гу) — часто їздячи, робити нерівним, з вибоями. Повозку вашу щось підняло трохи спереду й незабаром наче в рів спустило.. — Чи то шлях так вибили, чи ровом окопалися? (Мирний, IV, 1955, 322).
8. перех. Ритмічними ударами позначати час (про годинник). Цієї ночі сон випурхнув з її очей, коли старосвітський годинник закінчив вибивати дванадцяту (Галан, Гори.., 1956, 22); Мірно вибиває годинник вісім ударів (Ю. Янов., IV, 1959, 102); // безос. — Це скільки б’є? — запитав Саїд Алі у доглядачки.. — Десяту годину вибило (Ле, Міжгір’я, 1953, 277).
9. тільки недок., перех. і неперех. Стукаючи, ударяючи, видобувати звуки в певному ритмі, в такт якійсь мелодії і т. ін. Кастаньєти.. Вибивають іспанський мотив (Мур., Осінні сурми, 1964, 11); Один з юнаків, добре вибиваючи в бубон, час від часу підсвистував та вигукував (Шиян, Гроза.., 1956, 691); Аксель.. стояла край столу, вибиваючи пальцями уявлену мелодію (Досв., Вибр., 1959, 257); // Танцювати, притупуючи. Трьох чортих перетанцював, усі чоботи свої пробив, вибиваючи гоцака (Кв.-Осн., II, 1956, 242); Он ланкова з трактористом Іваном, Так пропливають у згоді з баяном, Так вибивають, що тягне й мене (С. Ол., Вибр., 1959, 101).
◊ Вибива́ти дрижаки́ (дроб) — тремтіти, дрижати, трястися. — А вам не страшно? — Та поки що дрижаків не вибиваю (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 198); Його щелепи зрадницьки вибивають дроб (Тулуб, Людолови, I, 1957, 448).
Вибива́ти крок див. крок; Вибива́ти такт див. такт.
10. перех. Відтворювати, наносити на що-небудь або витискувати на якомусь матеріалі певні знаки. Скрізь і завжди машиністка штабу сиділа за машинкою й уперто вибивала лілові літери (Ю. Янов., І, 1958, 96); // текст. Наносити фарбою візерунки на тканину. Напряде [Мотря] отак літ за двоє, оснує, витче, та й сорочка є; виб’є — спідницю пошиє, юпку… У вибійчаному і в свято ходила (Мирний, II, 1954, 46).
11. неперех. Пробиватися нагору, назовні. З пащеки гідри важким гнутим струменем вибивала вода (Гончар, Таврія.., 1957, 115); Гаком крана загнуло всмоктувач, і з дверцят колодязя, коли їх відкривали, трохи вибивав дим (Баш, Надія, 1960, 59).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 349.