ВИ́БЛИСК, у, ч., чого і без додатка. 1. Короткочасний спалах вогню, світла. Петро побачив, як.. зникли виблиски [пострілів] праворуч і через мить знову замиготіли в темряві (Багмут, Щасл. день.., 1951, 88); Коли на подвір’ї вибухав снаряд, то в бункері спалахував.. виблиск, як денна блискавиця (Гончар, І, 1954, 245).
2. Відбите, віддзеркалене світло на блискучій, дуже гладкій, полірованій і т. ін. поверхні. Білий сніг то виблискує, то виблиск тратить (Вовчок, І, 1955, 289); В руках у Сашка була блискуча труба, на якій яскравів червоний бант і грали золоті виблиски (Чаб., Катюша, 1960, 16); // перен. Прояв якого-небудь почуття, переживання і т. ін. Ішли [заробітчани], розбиваючи ноги до крові, несучи незгасний виблиск надїі в очах (Гончар, Таврія.., 1957, 6); Сотні рук простяглися до келехів.. — і вино полилося рікою, потьмарюючи останні виблиски свідомості й обережності (Тулуб, Людолови, I, 1957, 104).
3. рідко. Додатковий колір при основному; відлив. Одні тільки очі та зуби давні: очі — з зеленим виблиском, зуби дрібні та білі, як перли (Мирний, I, 1954, 339); А слідом за ним піднімалась курява, вилискуючи на сонці мідяним виблиском (Кочура, Зол. грамота, 1960, 62).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 353.