ВИ́БОЛІЛИЙ, а, е, діал. Дієпр. акт. мин. ч. до ви́боліти. Коли вступила в село Червона Армія і ми вийшли з клятого сховища, то усі дивувалися, як це ще тримається святий дух в моєму скаліченому, виболілому до кісток тілі (Логв., Давні рани, 1961, 98); Осіння ніч довга-предовга, але вона пролетіла для Охріма як одна година, дарма що кашель не зважав на гостя і продовжував клекотіти у виболілих грудях (Речм., Весн. грози, 1961, 8).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 672.