ВИ́БО́РЩИК, а, ч. Особа, що при непрямій виборчій системі в буржуазних державах обирається виборцями для виборів вищих представників влади. Повітові земські зібрання складалися з гласних, обраних строком на три роки на трьох самостійних виборчих з’їздах: "з’їзді повітових землевласників", "з’їзді міських виборців" і "з’їзді виборщиків від сільських громад". Виборщики від сільських громад спочатку обирались на волосних сходах (Іст. УРСР, І, 1953, 481).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 355.