ВИБРА́НЕЦЬ, нця, ч., рідко. 1. Особа, вибрана для виконання яких-небудь обов’язків. Величезна купа народу звернула на вулицю Коперніка, а звідси на вулицю Оссолінських, де жив новий вибранець народу (Фр., III, 1950, 311); // Той, хто вибраний як дружина, коханий; // Улюбленець. Вибранець долі.
2. Людина, яка визначається талантом, обдарованістю, здатністю зробити те, що іншим не під силу. Відбути практику при інституті експериментальної хірургії щастить тільки одиницям, вибранцям, найбільше талановитим (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 142).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 356.