ВИ́БІЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́білити. Стіни вимиті, вишарувані, неначе сього року збудовані, а стеля вибілена крейдою (Стор., І, 1957, 234); Сорочки з тонкого полотна так уже вибілені та вишиті різними узорами, що не надивишся (М. Ол., Леся, 1960, 14); Він розгорнув рукою шар вибіленої сонцем торішньої глиці (Коз., Сальвія, 1959, 39); Ідеально вибілений, по плечі обрізаний шовк [волосся] Віргінії Назарівни зливався у мінливих струмках з денним світлом (Вол., Місячне срібло, 1961, 67).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 352.