ВИ́ВИХ, у, ч. 1. Повне стійке зміщення суглобових кінців кісток, яке унеможливлює нормальну діяльність суглобів. З моєю ногою можна б жити в згоді, хоч зовсім бути такою, як у людей, вона не може, в ній є укорочення і хронічний вивих (Л. Укр., V, 1956, 138); — Глибока непритомність, вивих плеча, можливо, тріснула ключиця, — повідомляє лікар (Багмут, Щасл. день.., 1951, 152).
2. перен., розм. Відхилення від чого-небудь нормального. — В такий час у теософію вдаватися! Він би, Аркадій Валеріанович, за увесь вік до цього б не додумався. Мозковий вивих! Повний ідіотизм! (Стельмах, Хліб.., 1959, 291).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 363.