ВИ́ВИХНЕНИЙ, ВИ́ВИХНУТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́вихнути; // у знач. прикм. Лежала вона з пораненою головою і, як сконстатував прикликаний пізніше лікар, з вивихненою ногою (Коб., III, 1956, 183); Він і шарлатанів, мабуть, обожнював через своє замилування всім хворобливим, вивихнутим, безглуздим і шкідливим (Загреб., Європа 45, 1959, 190).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 363.