ВИ́ВІДКИ, док, мн. (одн. ви́відка, и, ж.), діал. Розвідування, розвідка. — Це ж мої тіточки, мої непрохані наглядачки.. послали її до тебе на вивідки (Н.-Лев., IV, 1956, 238); Це правда, що Ганна сама не була в партизанах, але знала ж їх усіх.. Хто ходив для них аж у місто на вивідку? Ганна (Ю. Янов., Мир, 1956, 55).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 364.