ВИ́ВІЩУВАТИ, ую, уєш, док., перех. і без додатка, заст. Напророкувати. Щоб воно на всю голову вивіщувало (Номис, 1864, № 3661). — Лучче ти мені смерті попроси, — її вивіщуй, жалібнице моя! (Вовчок, І, 1955, 161).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 366.