ВИГА́ДЛИВИЙ, а, е. 1. Здатний вигадувати, винаходити; швидкий на вигадку; винахідливий. Щоб Горобців шкідливих настрашити, Вигадливий Хазяїн взяв Солом’яного Діда приладнав Та ще й з лозиною, неначе хоче бити (Гл., Вибр., 1951, 141); Вигадливий, кмітливий, він просто кипів від безлічі різних проектів (Коз., Вибр., 1947, 63).
2. Химерний, незвичайний за формою, змістом. Закарпатський мармур має різноманітне забарвлення і вигадливі рисунки (Наука.., 8, 1961, 34); Голову посів рій думок, нових, тривожних, вигадливих, що опановують людину в розпуці (Досв., Вибр., 1959, 190); Фантастичні звірі зображені [на орнаменті] у найвигадливіших сплетіннях (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 529).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 370.